Теплого весняного дня ми з Лілею над чимось голосно сміялися, як раптом сестра схопила мене за руку: «Тихіше, — прошепотіла вона. – Ми можемо їх налякати…» Я простежила за Лілиним поглядом і побачила, що під нашою стріхою в’ють гнізда ластівки. Кілька років тому до старого будинку, в якому мешкали ще наші прадіди, батьки добудували кімнату й веранду, яку й уподобали собі птахи. Вони метушилися, носячи у дзьобах грудочки вологої землі, дрібних гілок чи пір’я, і вже за кілька днів ластівчина хата була готова.
Читать
